Спеціалісти досі не зійшлися на єдиній думці, звідки виникло слово "козак", хоча ще в старовинних билинах так називали руського богатиря Іллю Муромця. Козаки - це вільні люди. Вони йшли від панів, від утисків у дикі степи Наддніпрянщини, збираючись у ватаги за дніпровськими порогами. Звідси і пішла назва - запорожці.

На той час південні й східні окраїни України обжиті майже не були. Тут пролягав незримий кордон із войовничим татаро-монгольським ханством. Козаки - чи хотіли вони того, чи ні - змушені були ставати воїнами, захисниками окраїнних земель, займаючись одночасно мисливством, рибальством, хліборобством.

Із часом на Запорожжі, враховуючи постійне неспокійне оточення, почали виникати козацькі фортеці - Січі. За переказами, першу з них князь Дмитро Вишневецький побудував у 1550 році на острові Мала Хортиця, що розташований у руслі Старого Дніпра. Січ являла собою укріплення, усередині якого стояли церква, господарські будівлі і житлові приміщення - курені.

Історики налічують вісім Січей: Томаківську, Базавлуцьку, Микитинську, Чортомлицьку, Кам'янську, Олешківську, Нову і Задунайську. В різні часи вони розташовувалися в різних місцях України і проіснували майже два з половиною століття. Остання - Задунайська Січ розпалася в 1823 році.

Неприборкана вольниця, козацтво в політичну і військову силу українського народу почало перетворюватись у другій половині XVI століття, досягши свого розквіту за часів славних отаманів Петра Сагайдачного та Івана Сірка.

Історія козацтва - це постійні війни: з турецьким султаном, кримським ханом, шляхетською Польщею. Вміння козаків воювати вражало Європу, і багато хто з монархів не відмовлявся від послуг запорожців, у тому числі й російські царі.

На Січі постійно проживало не так багато козаків: сімейні оселялися на хуторах і в містечках, але у випадку небезпеки протягом кількох днів на службу збиралося величезне військо, рівних якому не було в Європі.

Козаки ніколи не знали панщини, кріпацтва, були вільними людьми, єдиним обов'язком яких вважався захист південних кордонів. Потреба в них для імперії відпала, коли Росія вийшла до берегів Чорного моря і "гніздо самовілля", як називала запорозьке козацтво імператриця Катерина II, за її наказом, наприкінці травня 1775 року було зруйновано.

На території Запоріжжя збереглися деякі свідки тих давніх часів: залишки козацьких укріплень на острові Хортиця, 800-річний запорізький дуб, та й назви історичних місць острова нагадують про запорожців: балка "Січові ворота", "Козацька переправа". А на території теперішнього університету знаходиться могила останнього запорозького кошового отамана Йосипа Гладкого.

Відродження козацтва почалося наприкінці 90-х років ХХ століття: у Запоріжжі майже одночасно виникли такі організації, як "Козацьке братство", "Козацька вольниця", "Козацький кіш".

У грудні 1991 року на Першій об'єднаній Раді було прийнято ухвалу про утворення товариства "Запорозька Січ", основними напрямками роботи якого стали духовне відродження, пропаганда козацької ідеї, козацьких традицій.

У 1994 році з товариства виділилося Військо Запорізьке Низове, козаки якого поставили перед собою такі цілі: військово-патріотичне виховання молоді, адресна підготовка до служби в армії, охорона громадського порядку, розвиток козацької економіки, пропаганда козацької ідеї і способу життя. У цьому ключі, зокрема, давно працюють школи джур (тобто молодих козаків). З часом, у 1996 році, на базі Війська Запорізького Низового, утворилася Спілка Козаків України, до якої вже входять представники 16 областей України.

Крім того, в останні три роки в Україні в День Покрови Пресвятої Богородиці - 14 жовтня - відзначається День Українського козацтва.